середа, 21 листопада 2012 р.

Перше листопада...


День 1 листопада посідає особливе місце в моїх спогадах. Від раннього дитинства перші дні останнього місяця осені тісно  в'яжуться з поминанням тих хто відійшов від нас у кращі світи. Традиція ця, була глибоко вкорінена у душу й серце наших міщан, які глибоко шанували пам'ять своїх предків і, віддаючи їм шану, щорічно цілими родинами вирушали на цвинтар, ставали перед їхніми уквітчаними могилами, запалювали свічки, молилися за упокій їхніх душ, ділилися з померлими родичами своїми турботами і здобутками, ніби сповідалися їм виливаючи болі своїх душ. У 60-х 70-х рр. минулого сторіччя життєвий рівень судововишнянців був значно нижчим , люди жили скромніше, пишних надмогильних пам'ятників не споруджували, але більше уваги приділяли духовній стороні вшанування пам'яті предків. Як правило, на кожній могилі ставили дерев'яний або металевий хрест, рідше зроблені з каменю, а згодом з бетому пам'ятники. Могили прикрашали квітами, смерекою, каштанами, сніжноягідником, шишками, тощо. Традиція прибирання гробів померлих українців (православних, греко-католиків) тісно пов'язана з т.зв. Дмитрівською поминальною суботою. Перша субота листопада була днем поминання померлих, а напередодні (у першу п'ятницю листопада) судововишнянці відвідували могили, прибирали їх, ставили свічки. Міщани дотримувались цієї традиції до 60-х рр. ХХ ст. І лише згодом через політику радянської влади, день поминання померлих було перенесено на св. Дмитрія (8 листопада - радянське державне свято пов'язане  з Жовтневою революцією, день вільний від праці). Відбулося це за часів, коли парохом у Судовій Вишні був о. Василь Оліярник.
Чому ж зараз, урочистий день 1 листопада став буденним і сірим, немає в ньому місця для пошанування не тільки померлих, а й пам'яті про славні історичні події початку листопада 1918 р. Натомість, серед народу поширилась думка , що це не в нашій українській традиції, а це "польські" звичаї. Як же воно є насправді. 11 листопада 1918 р. завершилася Перша світова війна (1914-1918), участь у якій брали 33 країни і яка поглинула мільйони жертв. Днем вшанування пам'яті полеглих у війні було прийнято 1 листопада. Це свято - день вільний від праці, широко відзначається у країнах Європи та у Північній Америці. Особливі урочистості з військовими парадами, покладанням квітів до пам'ятників відбуваються у Англії, Франції, Канаді та в інших державах. Сприйняла це свято і Польща, яка мала військово-політичні  контакти з державами Антанти переможцями у війні. Нині, в Польщі та інших європейських країнах - 1 листопада день всіх святих - велике державне свято. Це час, коли всі намагаються відвідати могили предків і віддати їм шану. Варто зауважити, що в наших західних сусідів є звичай доглядати не kbit могили родичыв, близьких, а й цылком незнайомих людей.
В історії українського народу день 1 листопада тісно пов'язаний з боротьбою за власну державу. Саме в цей день 1918 р. відбувся так званий "листопадовий зрив" українці перейняли владу на території Галичини і створили тут власну державу - Західно-Українську Народну Республіку. В силу різних несприятливих військово-політичних обставин українцям тоді не вдалося відстояти власну державність. Західноукраїнські землі потрапили під владу Польщі, Румунії та Чехословаччини, але пам'ять про славний день 1 листопада зберігалася й урочисто вшановувалася галичанами. Ось як описує урочистості 1 листопада у Судовій Вишні у міжвоєнний період (1919-1938 рр.) наш великий краянин Тадей Антонович Дмитрасевич.
"Наближається день 1 листопада, оживають спогади про незабутні дні, коли у Львові замайоріли наші прапори, появилися наші стрільці, встали наші сотні, курені, бригади Всі йдуть до церкви: по-вечірні - панахида за тих, хто полягли у визвольних змаганнях. Посеред церкви символічна могила з смеречини, березовий хрест, вінці. Море народа. Тишина. Запах смеречини. Часом хтось кашельне і тиша. По скінченні вечірні виходить з вівтаря священник в чорних ризах, із золотим хрестом, кадить могилу і починає:
Благословен Бог наш, всегда, нині, і присно, і во віки віков...
Амінь - відповідає десь позаду вгорі хор молоді - поважно, з сумом, спокійно. І починають пливти молитви: Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний - помилуй нас...
В церкві зриваються хлипання з наболілих грудей - матерів, що втратили синів, жінок, що втратили мужів, дітей, які втратили батька. Пливуть молитви у похоронному напіві. Церква ридає.
Панахида кінчається.О блаженном успенії, вічний упокой подаждь, Господи, душам усопших рабів Твоїх, і сотвори їм вічную пам'ять...
Хор починає тихесенько: Вічная пам'ять... Але що ж це? Та це на мельодію "Ой та зажурились!". Вибух ридань, але разом з тим по людях якби перейшов електричний струм
Другий раз: "Вічная пам'ять" хор гримить на всю силу. Випростовуються прибиті горем постаті, душі дістають крила. Виходить священик, говорить проповідь - спокійні, мудрі слова падають на душі, як цілющий бальзам на зболілі рани.
...Упасти може і великий народ, але знікчемніти лиш негідний. Прийде ще пора, треба витримати і виждати - але ще не пора.
А ти, дорога наша молоде - честь тобі! Ти пожертвувала все не лиш, що за тобою, але і те, що перед тобою! Своїми юними головами, своїми палкими грудьми ти загородила дорогу наїзникові на порозі рідної хати. Багато з вас склонило свої молоді голови в перших покосах!
Дорога молоде, держися! Ще твій час не настав, але він прийде ще - прийде напевно! Народ, що так боронився, як наш - він буде жити...
... В сумерках виходимо з церкви. Похмура мовчанка, десь-якось придушене слово. Як ехо в лісі, грають у душі мудрі слова.
Щорічні панахиди за полеглими в день 1 листопада увійшли в традицію. На стрілецькій могилі на цвинтарі українська громада поставила пам'ятник, посадила клен-дерево.
Спіть, хлопці, спіть
Про волю-долю тихо сніть...
Біля 1930 року невідомі злочинці розбили на цвинтарі пам'ятник на стрілецькій могилі пор. Небиловця і двох стрільців. Злочинне зневаження могили викликало обурення не лише серед української громада, але й серед польської громади. Пам'ятник був відбудований коштом магістрату Судової Вишні, де більшість мали поляки. Справників викрито: це був молодий Конопацький та інші."
Після цих вражаючих і переконуючих слів нашого Вчителя важко щось доказувати противникам вшанування дня поминання померлих - 1 листопада. Вважаю, що в нашому славному місті, багатому історичними та національно-патріотичними традиціями слід відродити святкування дня 1 листопада. Тут повинна сказати своє слово інтелігенція - товариство "Просвіта" та ін., отці-настоятелі всіх релігійних громад, органи державної та місцевої влади, шкільні осередки тощо. Елементами цього поминального дня мали б стати Академія в Народному Домі, поминальні богослужіння у храмах міста та похід на могили полеглих воїнів Української Галицької Армії, а також інші заходи.

      

Окремо хочу сказати про стан впорядкування наших некрополь-цвинтарів - місць вічного спочинку наших предків. На жаль, історія не врятувала від забуття і знищення багатьох з них. У вирі Другої світової війни нацисти знищили єврейську громаду міста та її кіркут (цвинтар), що містився на місці колишньої сільгосптехніки, а надмогильні пам'ятні плити (мацеви) використали для викладення дороги біля Комарової гори. Середньовічні прикостельні та прицерковні кладовища (римо-католицьке - біля колишнього дитячого садка та православне - навколо церкви Пресвятої Трійці) ліквідовані австрійською владою у 1770-х рр. З збігом часу зникли встановлені тут надмогильні пам'ятники, але під час проведення різного роду земляних робіт робітники викопують тлінні рештки вишенських міщан. Після перенесення міських цвинтарів у верхню частину міста - римо-католицького до кляштору (монастиря) отців-реформаторів, а греко-католицького до церкви Преображення Господнього, тут навіки спочили покоління судововишнянців. Сучасний стан цих некрополів не викликає великої втіхи. Римо-католицький цвинтар у повоєнні роки, коли з міста виїхала більшість польської громади, зазнав варварських руйнувань. Більшість пам'ятників, чимало з яких мають історико-культурну вартість (надгробки Яна Марса та його дружини, пам'ятники родини графів Лосів з Кульматич, низка надмогильних пам'яток з кінця XVIII - поч. XIX ст.). Після відновлення римо-католицької громади (1989 р.) щорічно відбувається впорядкування рештків колись величних пам'ятників. 1 листопада вірні з костелу процесією йдуть на місце вічного спочинку своїх родичів чи просто одновірців, і тут під час поминального богослужіння вклоняються їх пам'яті. Одночасно з римо-католицьким цвинтарем заснований і цвинтра біля церкви Преображення Господнього. На невеликій площі т.зв. "старого цвинтаря" знайшли вічний спочинок принаймні шість поколінь вишенських міщан та передміщан. За останні півстоліття цей цвинтар "розрісся" на ще три частини. Сумно глянути на це місце спочинку колишніх, сучасних та прийдешніх поколінь жителів нашого славного княжого города Вишні. А тут варто знати, що стан утримання кладовища є одним з показників при визначенні культурно-цивілізаційного рівня народу. Невже ми приречені на животіння в "царстві хама", невже дбаючи, зробити доріжки, облаштувати смітники, подбати про воду та туалет, навести лад з деревами та ін. І останнє враження. О диво, рука хама піднялася вже й на цвинтарну землю. Навпроти дзвіниці церкви Спаса (!!!), на кістках наших предків, якийсь недоумкуватий варвар, вирішив збудувати собі житло для вічного спочинку. Чи ж хоче він бути ближче до церкви, щоб першим стати на страшний Христовий суд? Чи хоче вразити нас тим, що він все може, у теперішньому світі, і завдяки своїм грошам, купити собі першість і тут? "Недобита черепино" піди на "польський" цвинтар і подивися у що перетворилися гробівці колись можновладних панів. Не забудь вічної істини - із землі постав, у землю обернешся.
Але взиваю до сумління Вас - шановні судововишнянці. Чому бездумно спостерігаєте над всіма цими неподобствами, чому не підносите свого голосу? Чи щоденні турботи і зусилля при пошуку засобів існування вибили з вас засади християнської моралі? Де Ви - духовні просвітники народу - духовенство та інтелігенція - сіль землі? Ваш гнівний голос і наступні адекватні вчинки мали б відразу зупинити цей ганебний вчинок. Невже обіцянка встановити кусок цвинтарної огорожі так Вам сподобалася, що ви погодилися на знищення могил (а вони там були!!!) предків? Чи може в майбутньому дозволите побудувати якомусь заволоці хату на частині запущеного цвинтаря. Знехтуєте похованнями колишніх поколінь, задля якоїсь марної обіцянки? А зараз що? Справою честі міста є знесення цієї огидної споруди на цьому святому для вишенських міщан місці. Закиньте її землею. Нехай кожен принесе для цього пригорщу землі і змиє цю нашу ганьбу. А тим, до кого поховання предків не промовляють, хочу сказати: не все вимірюється грішми, є ще моральні засади, загальнолюдські цінності. Може вони у вас приспані десь у глибині душі, але знайдіть у собі силу, збудитися зі сну байдужості і черствості, і промовте на повний голос в обороні вічних цінностей.
                                                                                                                                              Роман Шуст




Немає коментарів:

Дописати коментар